Кошти, які виділяються з бюджету покривають тільки частину витрат фестивалю.

Ніколи не мріяв стати “великою шишкою”. А яке життя без проблем?! Скучно було б жити!

Я схиляюсь перед творчим підходом Арсенія Тарковського до музики в його фільмах. Кожний музичний фрагмент, як зрештою, і кожний кадр його фільмів – це не випадковість, а свідчення його планетарної культури, зрештою результат його геніального бачення. Можу відзначити музику Едуарда Артем’єва до фільмів Тарковського, Нікіти Михалкова та інших.
Якщо пропонувати якусь музику, на мою думку, сильне враження справляє, як я спостеріг, класика: Моцарт, Вівальді, Бах, Чайковський.

Відносно відбору музикантів до Бахівського фестивалю я прагну запрошувати музикантів, які не тільки люблять грати музику Баха, але і вміють це робити настільки професійно і вправно, застосовуючи новітні підходи до інтерпретації, тобто відновлюючи втрачені знання про стилістику епохи бароко, повертаючи цій музиці ясність та зрозумілість для кожного слухача.
А стосовно інших фестивалів – запрошую музикантів, які не тільки вправно грають, а й люблять музику, яку виконують. Це моє почуття правди, але маю друзів і порадників в особі дружини Марини та колег-музикантів, думці яких довіряю.

Я побоююся тільки неприємних несподіванок, а всі музиканти виступили на очікуваному рівні, тож всі сподівання цього фестивалю виправдались.

Вони мені всі дорогі, бо соратники і друзі з одного боку “барикади”, а по іншу сторону – попса, несмак, “поплавкізм”. Я не проти комерційного мистецтва, так званого шоу-бізнесу, але проти всіх тих вищезгаданих проявів в ньому.
Свого часу Богдан Ступка, будучи міністром культури, в бесіді сказав мені, що вважає Поплавського молодцем, бо ніхто в галузі класичної музики не вміє так подавати, піарити свої проекти. На що я йому зауважив, що це з успіхом вміє робити Микола Гобдич, керівник камерного хору “Київ”. І додав: якщо будь-який міністр культури вважає те, що робить Поплавський прийнятним, то тоді гаплик нашій культурі.
А гонорари справді невисокі, деякі музиканти цьогорічного фестивалю взагалі виступали на волонтерських засадах.

Мене вже починає вражати лапідарність питань журналістів про “родзинку” тої чи іншої події. Складається враження, що вони не в змозі висвітлювати без цього будь-якої події. Так і хочеться купити кілограм ізюму та відсипати їм порціями замість відповіді!

Так, я розумію, що перед концертом дехто з публіки відчуває подібні незручності, подібні відчуття і у моєї дружини. Я згадую іноді детально наших благодійників не тому, що вони потребують звітності, а хочу якось подякувати їм за скромну, посильну підтримку.
Коли ми бачимо багато логотипів спонсорів на афішах чи буклетах фестивалю – це справді свідчення бідності бюджету події. Керуючий Сумським відділенням ERSTE-банку Григорій Петренко мріє про ті часи, щоб логотип банку поєднався із іменем Баха і витіснив всіх решту, щоб позбутися так званого “кладовища логотипів” та довгого списку спонсорів.

Повторюсь: допомагають не ті, у кого багато грошей, а ті, які розуміють, що без підтримки і розвитку культурного середовища неможливе життя соціуму, зрештою, неможливо вести бізнес.
Мій перший справжній меценат – Анатолій Дяченко, який почав допомагати мені ще в моїх серіях абонементних органних вечорів. Він був й основним благодійником моїх перших п’яти фестивалів, чотирьох фестивалів ORGANUM та першого джазового – Jazz-fest. Це йому ми, сумчани, завдячуємо нашим потужним стартом.
Якщо додати доповнення до відповіді на попереднє питання Романа про дружбу бізнесу і культури, то дружать з культурою насамперед колишні випускники Сумського музичного училища Андрій Карпов, Олександр Ігнатовський, Віктор Чиглінцев, Світлана Ульянинська. Тож зрозуміло, що меценатів і спонсорів мені для допомоги готує Генеральний Спонсор, той, про кого ми вважаємо, що живе на небесах.

Прошу вибачення – поправляю попередню відповідь.
Якщо пропонувати якусь музику, на мою думку, сильне враження справляє, як я спостеріг, класика: Бах, Вівальді, Моцарт, Чайковський, Шопен та інші. Але на першому місці Бах.